Два тижні на місцевих виборах відкрили мені інший Донбас. Ось, що я побачила в розмовах з місцевими
Підготовку до місцевих виборів на Донбасі я висвітлювали декілька тижнів спільно з Агенцією розвитку локальних медіа «Або» та Свои.City. Мені дісталося сотні кілометрів у дорозі і десятки годин записів на диктофоні. За цей час я була у Маріуполі, Добропіллі і Краматорську. Це відрядження, як зрештою і результати виборів, показали мені, що хоч на сході досі перемагають проросійські сили, Донеччина сповнена патріотичними людьми, які борються за Україну і за самих себе.
Люди
Є такий сталий вираз — «люди, зіткані з протиріч». Щоразу, коли чую його, згадую Донбас. Тільки тут, у селі на Луганщині, я бачила україномовних місцевих, які кляли мене за те, що вважаю Україну єдиною і незалежною. Тільки тут такі ж місцеві, але вже по той бік лінії розмежування, під страхом смерті щодня збирають та передають інформацію, яка одного дня допоможе звільнити окуповану територію. Люди на Донбасі, як і всюди в Україні, особливі. І тому найкраще, що сталося зі мною під час відрядження, присвяченого передвиборчим перегонам, — зустріти тих, хто мріє зробити свої міста такими, з яких не хочеться втекти.
Це я на початку своєї «виборчої експедиції»
Наприклад, у Добропіллі чи не від всіх партій балотувалися шахтарі. На інтерв’ю один з них прийшов буквально щойно з забою. Витирав з кутиків очей чорні вугільні цятки, розповідав про те, як ще малим втратив батьків, як забрав у невеличке місто свою дружину, яка жила в обласному центрі, і чому у вугільного мономіста є шанс стати значно комфортнішим.
У Краматорську владою пробували стати місцеві активісти, які займаються питаннями урбаністики, допомагають українським військовим, рятують вимушених переселенців і разом охоплюють, здається, питання з усіх сфер життя міста.Тут мені розповідали про плани розвинути на Донеччині туризм, і мрію зробити Краматорськ культурним хабом, де митці могли би реалізовувати свої найсміливіші ідеї
Проте найбільше мене по-доброму вразила Сартана під Маріуполем. Тутешніх жителів, а разом з ними мешканців ще десятка прифронтових сіл, які мали б увійти у Сартарську ОТГ, буквально позбавили права на самоврядування. У цій та ще 17-ти окремих територіальних громадах (ОТГ) у Луганській та Донецькій областях місцеві вибори скасували з міркувань безпеки, мовляв, вони знаходяться надто близько до передової. При цьому у 2015-му та минулого року, коли на фронті точилися запеклі бої, влада змогла організувати тут президентські та парламентські вибори.
25 жовтня ці люди не змогли обрати тих, хто керуватиме громадою. І тепер у Сартанській ОТГ чекають на створення військово-цивільної адміністрації (ВЦА), голову якої назначить Київ. Це, а не сама перспектива ВЦА, сильно пригнічує місцевих жителів. Просто вони — люди, об’єднані війною, які цілком очікувано прагнуть, «щоб їх громадою керував хтось із місцевих, щоб не пояснювати, чому нам важливе море, чому треба питна вода і централізоване опалення».
Свідомо
Спочатку проспектом Миру, потім наліво через приватний сектор, міст і повз «Азовсталь». До маріупольського мікрорайону «Східний» з центру йду пішки. Тут ми говоримо з місцевими про те, як зараз живе мікрорайон — за шість років після обстрілу та напередодні нових місцевих виборів. Загалом у відрядженнях завжди стараюся якомога менше використовувати транспорт, адже крізь вікно маршрутки чи таксі важко «відчути місто».
Маріуполь під час виборів. Ми дізнавалися, що про вибори думають жителі Східного, який обстріляли шість років томуАвтор: Ольга Омельянчук
Ось, з труб величезного металургійного комбінату, розтягнутого на кілька кілометрів, у повітря вистрибують стовпи темного диму. Ось рибалки вудять рибу прямо під «Азовсталь» і біля табличок «Вылов рыбы запрещен». А ось я намагаюся вдихнути повітря на повні груди, і ловлю себе на думці, що у Маріуполі, у порівнянні з Києвом, справді дихається набагато важче.
Найбільшим же розчаруванням відрядження стала тотальна необізнаність людей. Поки влада переживала, чи правильно будуть заповнені бюлетені, більшість виборців, з якими я говорила, не мали й приблизного уявлення про те, чим займається місцева влада. У Маріуполі чоловік зітхав, що «мер має підвищити пенсії», у Добропіллі збиралися просити тамтешніх депутатів не закривати шахти, а у Краматорську чомусь вважали, що місцева влада має знизити тарифи на електроенергію.
«Совок не пройдет»Автор: Ольга Омельянчук
У день виборів мені вдалося обійти з десяток краматорських дільниць. Я була там і у момент відкриття, і ввечері після завершення голосування. Цілий день, крім сну і ще пари літрів гарячої кави, мріяла про одне — знайти та поговорити з виборцями, які не годяться мені у батьки. Втім це бажання, на жаль, так і залишилося нездійсненним. За даними ЦВК, явка на цього року склала всього 36,88%.Після спостереження за голосуванням у Краматорську і розмов з колегами, які відслідковували вибори в інших містах країни, можу додати, що більшість з цих майже 37% — люди старшого віку
Молоді хлопці й дівчата, яких я зустрічала поблизу Палацу культури та техніки, де було одразу дві великих дільниці, наче, змовилися: «Та ні, ми не на вибори. Політикою взагалі не цікавимося», — відповідали вони в один голос. І тут сумно не лише те, що вони думають, ніби участь у виборах зобов’язує їх якось глибоко цікавитися політикою, а й те, що молодь свідомо позбавляє себе волевиявлення, дозволяючи, тим самим, іншим впливати на власне майбутнє.