Последняя капля чернила…
Та девушка, которая перешла ухабистую дорогу, полную выбоин, смогла разбрасывать свое чернило, вытянутое из её крови, на страницы своей книги. Книга, которая открывает читателю новый мир, и это не воображаемый мир Алисы, населенными антропоморфными существами, а жестокий мир нашего времени, в котором каждый борется за себя и за свой авантаж.
Название книги является отголоском ее содержания, ведь там на фотографиях есть как оружие, так и наши полевые цветы, есть как стихи о войне, так и о магии и красоту нашей природы, верования и традиции.
Любовь к Украине формировалась у маленькой Леры с детства.
«Я навчалася в україномовній школі і говорили ми там українською. Досі згадую, як виступала в школі з піснею «Україночка». «Не одні хани у полон мене брали, били-вбивали, на чужину гнали. А я не скорилася, із сльози відродилася, українкою ж я народилася…» — такі були у ній слова.
Тоді ми жили в наших рідних традиціях і віруваннях, серед прекрасної природи, Донецьких степів — вже тоді я і почала писати.»
В студенческие годы, а также оставшись преподавать в родном Мариупольском государственном университете , тематика стихов была про природу.
«Тематика віршів, як і життя загалом змінилися з початком війни, окупації Маріуполя. Тоді я познайомилася з багатьма гарними людьми і сильними особистостями мого міста, які стали на його оборону і як військові, і як волонтери. Тоді я вела програму про військових і волонтерів, писала здебільшого прозу, робила сюжети. Допомагала боротися за Україну в інформаційному просторі.»
Именно её сила воли, желание бороться дали ей достичь сегодняшнего статуса. Яркая и красивая внешне с незгибамой жизненной позицией, девушка , которая сама и есть воплощением своей книги «Квіти і зброя».
«Я -дівчина без коріння,
Проростаю з нічого,
Ні за що не чіпляюся.
Сама ніколи не була насіння,
Не потребую води і сонця,
Ні в кого не проростаю,
Гіллям не переплітаюся.
Земля меня не приваблює,
Тільки вільні вітри, тільки
Свобода. «
» Я жива.
Серця мої налічується
Не кількістю областей,
Не Заходом і Сходом.
А серцями людей.
Я жива.
І ім’я в мене Одне,
Як і в кожного з вас.
Як в людини. Незмінне.
Україна.»
Валерія Карпиленко «Квіти і зброя».
Ольга Невидомая, Мусаб Аллахам.
